Ти – вічний біль, Афганістан!
Ти – наш неспокій,
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин,
дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…
15 лютого- День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. А для багатьох ця дата
асоціюється із черговою річницею закінчення Афганської війни.
Не одним сивим пасмом закосичена
ця дата - 15 лютого, день, коли нарешті
в далекому 1989 році закінчилась десятирічна військова
кривавиця в Афганістані.
Афганістан... Уже двадцять сім років у нашій
свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої мусульманської
країни, а як синонім
людського лиха, справжнього пекла.
За кожним воїном-афганцем-доля,
життєвий подвиг, крок у безсмертя. Усі вони з перших днів служби пізнали ціну
життя, склали екзамен на зрілість.
Виконуючи свій військовий
обов’язок, потрапили під чорне крило афган-війни. Війни чужої, жорстокої, яка
безжально перекреслювала надії, плани,
нівечила долі.
Щорічно, 15 лютого, ми віддаємо
шану пам’яті та поваги воїнам-інтераціоналістам. Їх на території
Вельбівненської сільської ради семеро. 
У п'ятницю , 12 лютого, вони стали гостями в учнів
Вельбівненської ЗОШ І-Ш ст., які підготували своїм односельцям святковий
концерт.
Гостей привітав і вручив їм
подарунки сільський голова Вячеслав Володимирович Зелемський.
Афганістан не відпускає тих, хто ступав на його землю. Він сниться. Він болить. І як не парадоксально звучить: вабить знову.
Ми щороку збираємося, щоб вшанувати ветеранів боїв в Афганістані, в інших гарячих точках.
Що спонукає нас до згадки про цю криваву і нікому непотрібну війну? А спонукає пам’ять… Пам’ять про тисячі життів українців, що згасли в далекій гірській країні. Разом із ними пішло в небуття чиєсь кохання. Разом із ними загинули їх ненароджені діти. Тисячі дівчат так і не стали нареченими.
У круговерті сьогоднішніх нелегких буднів не забуваймо про найсвятіше: пам’ять потрібна не мертвим – пам’ять потрібна живим. Потрібна для того, щоб на вірності обов’язку виховувати молоде покоління, потрібна для того, щоб було постійне нагадування:
Борис Громов стверджував: «Афганська війна – це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів Кремля. Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. І ніхто та ніщо не має бути забуте».
Аби не забути – треба пам’ятати,
А щоб пам’ятати – треба знати.
Треба знати і пам’ятати.
Тому, такі зустрічі потрібні як молодому поколінню, яке виховується в дусі патріотизму, так і тим, хто пройшов те пекло.
По завершенню концерту воїни - інтернаціоналісти відвідали шкільний музей.
Дивлячись на цих ще молодих
чоловіків, сповнених енергії та сили, хочеться сказати: «Ми пишаємось вашою
мужністю, героїзмом, подвигом. Слава вам, воїни-інтеранціоналісти! Низький уколін від
усіх земляків».