Ти – вічний біль, Афганістан! 

Ти – наш неспокій,

 І не злічить глибоких ран 

В борні жорстокій.

 І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей… 

15 лютого- День вшанування учасників бойових дій на території  інших держав. А для багатьох ця дата асоціюється із черговою річницею закінчення Афганської війни.

     Не одним сивим пасмом закосичена ця дата -  15 лютого, день, коли  нарешті   в далекому  1989 році закінчилась десятирічна  військова кривавиця  в Афганістані.

       Афганістан... Уже двадцять сім років у нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а  як  синонім  людського лиха, справжнього пекла.

    За кожним воїном-афганцем-доля, життєвий подвиг, крок у безсмертя. Усі вони з перших днів служби пізнали ціну життя, склали екзамен на зрілість.

   Виконуючи свій військовий обов’язок, потрапили під чорне крило афган-війни. Війни чужої, жорстокої, яка безжально перекреслювала надії,  плани, нівечила долі.

    Щорічно, 15 лютого, ми віддаємо шану пам’яті та поваги воїнам-інтераціоналістам. Їх на території Вельбівненської сільської ради  семеро. 

У п'ятницю , 12 лютого, вони стали гостями в учнів Вельбівненської ЗОШ І-Ш ст., які підготували своїм односельцям святковий концерт.

 Гостей привітав  і вручив їм подарунки сільський голова  Вячеслав Володимирович Зелемський.

Афганістан не відпускає тих, хто ступав на його землю. Він сниться. Він болить. І як не парадоксально звучить: вабить знову. 

Ми щороку збираємося, щоб вшанувати ветеранів боїв в Афганістані, в інших гарячих точках.

Що спонукає нас до згадки про цю криваву і нікому непотрібну війну? А спонукає пам’ять… Пам’ять про тисячі життів українців, що згасли в далекій гірській країні. Разом із ними пішло в небуття чиєсь кохання. Разом із ними загинули їх ненароджені діти. Тисячі дівчат так і не стали нареченими. 

У круговерті сьогоднішніх нелегких буднів не забуваймо про найсвятіше: пам’ять потрібна не мертвим – пам’ять потрібна живим. Потрібна для того, щоб на вірності обов’язку виховувати молоде покоління, потрібна для того, щоб було постійне нагадування:  

Борис Громов стверджував: «Афганська війна – це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів Кремля. Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. І ніхто та ніщо не має бути забуте». 

 Аби не забути – треба пам’ятати,

 А щоб пам’ятати – треба знати.

 Треба знати і пам’ятати. 

Тому, такі зустрічі потрібні як молодому поколінню, яке виховується в дусі патріотизму, так і тим, хто пройшов те пекло.

По завершенню концерту  воїни - інтернаціоналісти відвідали шкільний музей.

  Дивлячись на цих ще молодих чоловіків, сповнених енергії та сили, хочеться сказати: «Ми пишаємось вашою мужністю, героїзмом, подвигом. Слава вам, воїни-інтеранціоналісти! Низький  уколін від  усіх земляків».